Дві долі

Напередодні професійного свята ми завітали до наших районних служителів Феміди. І познайомимо вас, шановні читачі, із професіоналами своєї справи й просто чарівними жінками, які нещодавно призначені суддями в Нові Санжари. 

Ольга Шарова-Айдаєва мріяла стати суддею ще в шкільні роки. Народилася Ольга Олександрівна в Криму в м. Алушта, де й промайнуло дитинство та навчання в школі, яку закінчила із золотою медаллю.

«Після дев’ятого класу зрозуміла, що буду займатися лише юриспруденцією, іншого вибору навіть не розглядала», – із посмішкою розповідає пані Ольга.

Після закінчення школи дівчина вступила до Національної юридичної академії ім. Я.Мудрого, яку закінчила з відзнакою. У вузі захоплювалася багатьма предметами та найцікавішими вважала цивільне й кримінальне право, цивільний процес. Мабуть, тому, що не просто любила ці предмети, а тому, що їх викладали справжні майстри юриспруденції, прекрасні викладачі з багатющим життєвим досвідом.

Потім у житті Ольги Олександрівни розпочався полтавський період. Переїхала до Полтави, вийшла заміж, почала працювати в Полтавському окружному адміністративному суді, пройшовши конкурс на секретаря судового засідання.

«Вдячна кожному судді, із яким довелося працювати, за той неоціненний професійний досвід, що я здобула, –  ділиться фаховими секретами Ольга Шарова-Айдаєва, –  завдяки моїм учетелям у мене сформувався ідеальний образ судді. Нині намагаюся все найкраще перенести у свою роботу».

З 2012 року Ольга Олександрівна брала участь у всіх етапах конкурсного відбору на посаду судді, була в кадровому резерві. Дочекавшись Указу Президента України про призначення на посаду судді Новосанжарського районного суду, досягла омріяної мети.

«Праця цікава, її багато, від неї отримую справжню насолоду й задоволення. Уже адаптувалась, враження позитивні, прекрасний згуртований колектив, який очолює чудова голова – Тетяна Григорівна Стрельченко, усі вболівають за справу, мене одразу прийняли, почуваюся, як удома. Звичайно ж, на особисте життя часу не вистачає, адже поринаю в роботу з головою. Це те, до чого я прагнула з дев’ятого класу», – додала суддя.

Усе ж таки весь вільний час Ольга Олександрівна приділяє сім’ї. Треба побалувати чоловіка Рустама й донечок Улянку та Арінку смаколиками, створити справжній домашній затишок. У дівчаток хобі – художня гімнастика. Дітям необхідно приділяти максимум зусиль, уваги й часу, щоб розвивати здібності, учити уроки, ходити на прогулянки…

Друга наша співрозмовниця – Марина Кашуба. Народилася в Полтаві, закінчила 37 школу із золотою медаллю. І теж твердо вирішила, що майбутня професія буде пов’язана з юриспруденцією. Улюбленими предметами були правознавство й історія. Вступила до Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка на факультет правового регулювання економіки підприємства, по завершені навчання в якому того ж року вступила до Юридичної академії імені Ярослава Мудрого, що в Полтаві, а останній курс закінчувала в Харкові. У юракадемії теж захоплювалася цивільним та кримінальним правом, цивільним процесом, а ще дуже подобалася криміналістика.

Почала працювати з 18 років секретарем судового засідання Октябрського районного суду міста Полтави, навчаючись ще в першому вузі. Потім консультантом, більше семи років – помічником судді. Потім майже знову десять років в органах місцевого самоврядування – у Юридичному управлінні.

Де б не працювала, а мрію стати суддею не полишала.

Пройшла всі п'ятнадцять стадій добору і в серпні цього року Указом Президента України призначена на посаду судді Новосанжарського районного суду.

«Коли дізналася про призначення, звичайно ж, емоції мене переповнювали, бо йшла до омріяної мети довгий час. Нові Санжари вже знала до цього, бо 4 роки поспіль донечка відпочивала в оздоровчому таборі «Орлятко». Моє перше враження від знайомства із селищем – це замилування трояндовим раєм. Мабуть, тому на конкурсі довго не думала, який населений пункт обрати, душа обрала Нові Санжари. Думаю, що Нові Санжари мене теж приймуть, а для цього прикладу максимум зусиль, щоб сформувати позитивну думку про себе й свою роботу.

Я потрапила в чудовий колектив, прийняли мене гарно. Чекаю на Присягу, щоб здійснювати правосуддя, розглядати справи. 

Знаєте, дуже часто читаю в ЗМІ, які фактично формують суспільну думку про судову систему загалом і окремих суддів зокрема багато негативу, але чомусь ніхто не згадує про те, скільки прав людей було поновлено судами, скільки є порядних суддів... Хотілося б чути й читати більше позитиву, або хоча б сухої статистики, узятої, наприклад, з реєстру судових рішень про  величезну кількість поновлених прав,  справедливих судових рішень, про ту кількість справ, які перебувають у провадженні судів і неймовірно високе навантаження на суддів. Робота цікава й дуже необхідна», – розповідає Марина Іванівна.

Хобі для Марини Кашуби – це сім’я. Необхідно всім приділити максимум уваги: коханому чоловікові Володимиру, чотирнадцятирічній доньці Анастасії, чотирирічному Даниїлові. Потрібно приготувати щось смачненьке, щоб порадувати своїх рідних.

«Дуже допомагає мені в усьому донечка, особливо доглянути молодшого братика. Він її навіть називає «справжня няня». А ще в нас є домашній улюбленець – хом’як. Є в нашій сім’ї й традиція, коли чудова погода, ми прямуємо на природу, щоб змістовно та з користю провести час», – поділилася секретами пані Марина.

Ось такі дві схожі й водночас різні долі звичайних і незвичайних жінок-суддів.

На завершення нашої розмови Ольга Олександрівна й Марина Іванівна побажали своїм колегам, які працюють нині й тим, хто на заслуженому відпочинку, міцного здоров’я, витримки, натхнення, щоб робота приносила лише радість і задоволення, упевненість у завтрашньому дні й, звичайно, гідної зарплати. А всім, хто в статусі «судді», «мами» і «жінки», щоб вистачало часу і на родину, і на роботу, і на себе.

Джерело:

Новосанжарська районна газета «СВІТЛИЦЯ»

(№ 148-147 (12125) від 11.12.2020)